ООН в суч.світі та проблеми реформування

Організамція Об'ємднаних Намцій (ООН) - міжнародна організація, заснована 26 жовтня на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.
Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира знаходиться у Нью-Йорку.
Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Членами Організації Об'єднаних Націй є 192 держави.
За роки своєї діяльності ООН здійснила історичну місію, відігравши важливу роль у численних прогресивних зрушеннях, що відбулися у світі у другій половині XX ст. Найважливіше джерело сили Організації Об'єднаних Націй — це універсальність ЇЇ членства і всеохоплюючий масштаб її мандату. Саме завдяки цим особливостям ООН є унікальним і незамінним форумом обговорення глобальних проблем та пошуку шляхів їх розв'язання, інструментом врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки, розвитку співробітництва в політичній, економічній, соціальній та інших сферах. Проте світ зазнав і негативних змін, особливо наприкінці 80-х — у 90-х роках. Загострення глобальних проблем, виникнення хвилі міжнародних конфліктів після розвалу біполярної структури, еволюція змісту і сутності конфліктів тощо зумовили необхідність адаптації ООН до нових реалій. На планеті склався новий баланс сил між центрами впливу. В результаті розвалу СРСР, багатопланової кризи в Росії, зміцнення позицій ФРН і Японії, зростання ролі країн, що розвиваються, утворилася нова геополітична ситуація, яка має враховуватися в діяльності ООН. Зміцнілі країни і ре гіони мають бути адекватно представлені в головних органах ООН, особливо в Раді Безпеки.
Обговорення проблем реформування ООН особливо активізувалося в ході підготовки до 50-річчя утворення Організації. Ці питання були лейтмотивом виступів керівників держав і урядів під час загальних дискусій на 49-й сесії Генеральної Асамблеї у 1994 р. і на ювілейній, 50-й сесії. Проблеми реформування були в центрі уваги і на наступних сесіях Генеральної Асамблеї.
Результатом ґрунтовного і всебічного вивчення пропозицій щодо перебудови ООН була доповідь Генерального Секретаря Кофі Аннана від 14 липня 1997 р. під назвою «Поновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». Доповідь є глибоким фундаментальним дослідженням назрілих проблем реформування Організації з урахуванням досвіду минулого, реалій і перспектив розвитку у XXI ст. Доповідь охоплює три типи заходів. Перший тип —це заходи з реформування структури й системи управління Секретаріату. Другий тип — заходи з удосконалення структури і функціонування міжурядових органів ООН. Третій тип — це фундаментальні пропозиції щодо нових підходів до розробки політики, пріоритетів і стратегії ООН.
Для зміцнення фінансової спроможності Організації Програма реформ передбачала створення Оборотного кредитного фонду з капіталом до 1 млрд дол. за рахунок добровільних внесків та інших джерел.
У плані сприяння стабільному розвитку передбачено об'єднання відповідних фондів і програм Організації в Групу з питань розвитку, а також створення нового Управління з фінансового розвитку.
Серед проблем реформування ООН визначне місце пра-вомірно посідає підвищення ефективності миротворчої діяльності.
Через те, що на даному етапі ООН не володіє потенціалом для вживання заходів примусу на основі глави VII, найбільш ефективним засобом стримання агресії або припинення конфлікту є створювані на разовій основі коаліції держав. Але для забезпечення легітимності таких міжнародних дій необхідний мандат Ради Безпеки.
Успіх операцій з підтримання миру значною мірою залежить від швидкості їх розгортання, аби не допустити дальшої ескалації конфліктів. У цьому плані бачиться необхідним своєчасне відрядження в зону конфлікту ядра штабу місії швидкого розгортання — невеликої багатопрофільної групи для забезпечення прийому контингентів. Позитивним є і рішення групи держав-членів взяти участь у створенні резервної бригади високого ступеня готовності. Як свідчить досвід, доцільно, аби Рада Безпеки при формуванні операції з підтримання миру встановлювала термін для укладання угоди про статус контингенту між ООН і урядом країни, що приймає. А до укладення такої угоди на тимчасовій основі повинна застосовуватися типова угода про статус сил розгортання.
Як показало життя, реформа Ради Безпеки є наріжним каменем оновлення ООН і в той же час — найскладнішим елементом її перебудови.
Корінна проблема реформування Ради Безпеки полягає в суперечності між правомірним розширенням членського складу цього органу і загрозою втрати його ефективності. Цілком очевидно, що збільшення кількості постійних членів розширило б можливості застосування права вето і створило б додаткові труднощі на шляху до оперативного ухвалення рішень. Позбавлення ж права вето було б дискримінацією відносно нових постійних членів.
Досвід обговорення пропозицій щодо реформування ООН свідчить, що перебудова Організації — процес складний і довготривалий. Легше втілюються заходи з перебудови Секретаріату; складніше реформувати міжурядові органи і методи здійснення пріоритетних напрямів діяльності.
Отож реформування ООН залишається назрілою і невідкладною проблемою.